Це - мої улюблені посилання. Ви можете залишити до них коментарі.
“Грай! Сьпявай дружна Песьні райскай волі. Грай! Грай! Гані быкоў – вярнецца доля!” (C)С.Міхалок
Зянон ПАЗЬНЯК: “ГАНІ БЫКОЎ! ВЯРНЕЦЦА ДОЛЯ!”
З усіх ціскаў і зьняваг асобы, на якія прышлося мне наглядзецца за сваё жыцьцё, ці ні найбольшую агіду выклікае хамскі зьдзек цёмных людзей з творчага чалавека, з таленту мастака. Талент – гэта дар Божы, а мастак ёсьць падарунак народу і ўсім людзям; такое трэба цаніць, і нават аберагаць.
Коментарі: 0 Переглядів: 19 Група: Загальні
23.12.2010 09:11 Зянон Пазьняк Такой ілжы мы ня ведалі ніколі ў гісторыі, нават пры бальшавіках. Здаецца, што ўсё грамадзтва пагрузілася ў яе ліпкую твань. Ілгуць усюды: ва ўладзе, на тэлебачаньні і радыё, у КГБ і міліцыі, у ЦВК і на выбарах, у ахове здароўя і ў друку, у юстыцыі і судах. Ілгуць цынічна і нахабна, не міргаючы і гледзячы ў вочы.У сьвеце хлусьні чалавек траціць арыентацыю. Гэта якраз тое, чаго ніяк ня могуць зразумець людзі з Захаду, трапляючы на Ўсход. Нядаўна заходнія журналісты (што былі сьведкамі пабіцьця народу на плошчы Незалежнасьці ў Менску) перажылі цывілізацыйны шок, паслухаўшы на прэс-канфэрэнцыі галоўнага арганізатара і заказчыка гэтага злачынства, які выступіў у ролі абвінаваўцы. Тут якраз здарыўся той выпадак, калі заходнікі, якія былі там і самы бачылі тую рэчаіснасьць, пачулі на канфэрэнцыі перакручаны яе камэнтар у вульгарнай фразэалёгіі.Фантан неадэкватнай некантраляванай хлусьні - гэта вынік скрыўленьня душыЗ "шоку" яны, відаць, яшчэ доўга ня выйдуць. Хаця сутнасьць зьявы вядомая. Фантан неадэкватнай некантраляванай хлусьні - гэта вынік скрыўленьня душы, псыхічнае збачэнства кшталту клептаманіі. Асоба, якую апанавала хлусаманія, ня можа не хлусіць, пра што б яна ні казала. У пабытовых дачыненьнях чалавек, што залежны ад хлусаманіі, траціць усялякую павагу ў асяродзьдзі. Аднак ён ня здатны ўплываць на сваё асяродзьдзе. Калі ж такі суб'ект узносіцца на вяршыню некантраляванай аўтарытарнай улады (рэдкі выпадак), то хлусіць пачынае ўся ўлада. Яе хлусьня ўплывае на здароўе грамадзтва.Увесь інтэрнэтны сьвет дакумэнтальна ў відэазапісах убачыў бандыцкае нападзеньне спэцназу на Ўладзімера Някляева ў час выбарчай кампаніі, бачылі ягоны цяжкі непрытомны стан, пабітую галаву і твар. І вось характэрны прыклад публічнай хлусаманіі: "Міліцыя зьбіла Някляева, ай-яй-яй, ай-яй-яй! - іранізуе Лукашэнка. - Я знаходжу міністра аховы здароўя Жарко ўначы, кажу: "Васіль Іванавіч, я цябе пераканаўча прашу, пракантралюй, акажыце дапамогу. Ты ж разумееш, што смуроду столькі, што далей няма куды". Ён мне кажа: "Ды супакойцеся вы, там драпіна на патыліцы і сіняк пад вокам..." Някляеў ірвецца на плошчу, бо там безь яго ўжо дзеляць уладу. Падзеі на плошчы скончыліся. Сабралі кансыліюм, яго накіроўваюць на амбуляторнае лячэньне. Тэлефануе мне міністар і кажа: "Ды мы яго са шпіталю вытурыць ня можам. Пад дзьвюма коўдрамі схаваўся". Знайшоў там адстойнічак, дзе вырашыў ціхенька адляжацца. Ня выйдзе!"Да сёньняшняга дня (чацьвер, 23 сьнежня) невядома, што зь Някляевым, ці жывы ён і дзе ён знаходзіццаНоччу з 19 на 20 сьнежня сем замаскаваных асобаў у чорным уварваліся ў палату рэанімацыі шпіталю хуткай дапамогі, дзе пад кропельніцай ляжаў зьбіты паэт Някляеў, вырвалі катэтары, кінулі паэта на бальнічную коўдру і павалаклі на ёй прэч. Да сёньняшняга дня (чацьвер, 23 сьнежня) невядома, што зь Някляевым, ці жывы ён і дзе ён знаходзіцца. Чарговы лгун рэжыму міністар унутраных спраў А. Куляшоў 22 сьнежня сказаў наступнае: "Затрыманыя былыя кандыдаты ў прэзыдэнты Андрэй Саньнікаў і Ўладзімер Някляеў абсалютна здаровыя, абсалютна нармальна, камфортна сябе адчуваюць... і знаходзяцца ў адпаведных месцах".Наступны хлус паведаміў, што "адпаведнае месца" - гэта турма КГБ. І што быццам бы Някляеў там. Ускосна яно нібыта пацьвердзілася. Затрыманыя, якім рэжым заплянаваў "прышыць" крымінал, сапраўды знаходзяцца ў КГБ. Зь некаторымі ўжо бачыліся адвакаты.Але ніхто ня бачыў Някляева, ніхто ня ўзяў яму перадачы, не дапусьцілі адваката. Той, хто ведае манеры лукашысцкага рэжыму і Лукашэнкі, разумее злавеснасьць такога становішча. Беларусы мусяць дазнацца, дзе знаходзіцца выкрадзены рэжымам наш знакаміты паэт Уладзімер Някляеў. Яго ніхто не арыштоўваў. Супраць яго былі выкананыя крымінальныя дзеяньні: напад, зьбіцьцё і выкраданьне. Мы памятаем, як (па-мэдыцынску) зьнішчылі ў шпіталі ў Бараўлянах вялікага Васіля Быкава.Дзе Някляеў? Гэтае пытаньне - усім уладным хлусам. Дзе паэт? У мяне падазрэньне, што тут нешта ня проста так. Мы памятаем, як (па-мэдыцынску) зьнішчылі ў шпіталі ў Бараўлянах вялікага Васіля Быкава. Калі з паэтам што здарыцца, то вы, хлусы, усёй вашай чорнай крывёй ня змыеце ягоную кроў!Эўропа, якая падрыхтавалася цалавацца з мужланам (нават абдымкі раскрыла), здаецца, ужо апамяталася, хоць ніхто там не пасыпае галавы попелам. Чарга за Расеяй, што ў апошні момант адбіла "любоўнічка" ў Эўропы. Беларусам ужо надакучыла гэтая палітычная геапрастытуцыя з Усходу і Захаду. Надакучылі гэтыя бруд, блуд, гвалт і хлусьня. Нам трэба самым наводзіць парадак у сваім доме.18 сьнежня быў закладзены Рух "За новыя выбары без Лукашэнкі". Працэс толькі пачынаецца. Трэба ўключацца ў гэтую справу. Але найпершая задача - гэта вызваленьне ўсіх арыштаваных у час пабоішча, арганізаванага рэжымам 19 сьнежня ў Менску, і прыцягненьне да крымінальнай адказнасьці правакатараў ды рэжымных арганізатараў пабіцьця людзей. Фактаў дастаткова. Ёсьць фатаграфіі правакатараў і аўдыязапісы іхных перамоваў па рацыі са спэцназам. Крымінальную справу трэба будзе заводзіць, але на лаве падсудных павінны сядзець ня тыя, каго зьбілі, а тыя, хто зьбіваў людзей, хто дэманстратыўна разьбіваў вокны ў Доме ўраду.
Коментарі: 0 Переглядів: 253 Група: Загальні
З-пад Палонкі пачалося і вызваленне Беларусі ад маскоўскай акупацыі.Сталінград XVII стагоддзя інфармацыя з Баранавіч пра стан памятнага знаку на месцы бітвы 21:04, 26 чэрвеня 2010
28 чэрвеня спаўняецца 350 гадоў з дня бітвы пад Палонкай. Яна павярнула гісторыю нашай часткі Еўропы. Тут, на палях каля сучасных Ляхавічаў, маскоўскі цар Аляксей Міхайлавіч развітаўся з марай выйсці да Балтыкі. З-пад Палонкі пачалося і вызваленне Беларусі ад маскоўскай акупацыі. Гэта быў пералом у самай крывавай у гісторыі Беларусі «Невядомай вайне» 1654-67 гадоў, якая забрала жыцці паловы насельніцтва краіны.
1 / 3 Тэатр вайсковых дзеянняў у 1660-я.
Трынаццаць гадоў варожыя войскі вынішчалі наш край. У выніку Беларусь страціла больш за палову свайго насельніцтва. Некаторыя ўсходнія землі цалкам абязлюдзелі. Сотні тысяч жыхароў, асабліва майстроў і рамеснікаў, былі выведзены палонам на ўсход. Само існаванне дзяржавы ўстала пад пытанне. Расейскі цар Аляксей Міхайлавіч намерваўся заваяваць яе цалкам. У самым пачатку вайны, пасля захопу Смаленшчыны, ён нават дадаў да свайго тытула згадку, што ужо з'яўляецца гасударом і «Белыя Русі».
«Вокруг Слуцка велели мы всё выжечь, а идучи дорогою до Слонима села и деревни, и хлеб, и сено по обе стороны жгли и людей побивали и разоряли совсем без остатку, а в Клецке в городе людей побили всех»,
- падобнымі рэляцыямі маскоўскіх ваяводаў была запоўнена тагачасная царская канцылярыя.
Да канца 1655 года практычна ўся Беларусь была акупавана маскоўцамі. Вольнымі заставаліся толькі Берасце, ды яшчэ некалькі асабліва ўмацаваных гарадоў. Сярод іх - Стары Быхаў, які далёка ў тыле ворага мужна трымаў абарону цэлых 18 месяцаў.
Да ўсіх няшчасцяў дадаўся і «шведскі патоп», калі войскі Карла Густава летам 1655 года пераплылі Балтыку і высадзіліся на ўзбярэжжы Рэчы Паспалітай. Праз некалькі месяцаў яны захапілі Польшчу, Жамойць і Інфлянты. Пяхотнікі шведскага караля выйшлі нават на поўнач Беларусі, падступілі да захопленай маскоўцамі Вільні.
Узімку 1658-1659 гадоў маскоўскі цар зноў узмацніў націск на не заваяваныя яшчэ абшары Беларусі. Над войскам быў пастаўлены вопытны ваявода Іван Хаванскі. Захапіўшы Горадню, ваявода спустошыў абшары Падляшша, а потым павярнуў на апошні вольны куток Беларусі - Берасцейшчыну. 15 студзеня 1659 года быў здабыты штурмам замак самога Берасця, а горад «да найменшага будынка... разбураны, спалены і ў нішто ператвораны».
20 сакавіка 1660 года 30-тысячная маскоўская раць падышла да Ляхавіцкага замка. Амаль адразу ж ворагі пачалі абстрэльваць і штурмаваць фартэцыю. Але чатырохтысячны гарнізон на чале з камендантам Станіславам Юдзіцкім, маючы моцную артылерыю, мужна бараніўся і наносіў вялікія страты праціўніку. Ды ваявода Хаванскі любым коштам імкнуўся захапіць Ляхавічы, як адну з апошніх цытадэляў беларускага супраціву.
У маі 1660 года, пасля шэрагу перамог над Карлам Густавам, паміж Варшавай і Стакгольмам быў нарэшце падпісаны мірны трактат. I цяпер Польшча магла вылучыць частку сілаў для дапамогі скрываўленаму Вялікаму Княству. На Берасцейшчыну, дзе змагалася войска гетмана Паўла Сапегі (каля 8 тысяч ваяроў) быў накіраваны ўкраінскі ваявода Стэфан Чарнецкі з 4-тысячнай дывізіяй.
Аб'яднаныя беларуска-польскія сілы адразу ж пачалі актыўныя дзеянні супраць захопнікаў. Спачатку быў выбіты маскоўскі гарнізон з Слоніма. Знішчаны аддзелы акупантаў пад Зэльвай, Галынкай і Дзярэчынам. Павел Сапега з-пад Жыровічаў паслаў некалькі загонаў ў кірунку Ляхавічаў.
Спачатку быў выбіты маскоўскі гарнізон з Слоніма. Знішчаны аддзелы акупантаў пад Зэльвай, Галынкай і Дзярэчынам. Павел Сапега з-пад Жыровічаў паслаў некалькі загонаў ў кірунку Ляхавічаў.
Ён хацеў адцягнуць на сябе хоць частку абложнікаў замка. Першая сустрэча з раз'ездам (пошукавым аддзелам) праціўніка закончылася паразай расейцаў. Ацалелыя рэшткі ўцяклі ў свой лагер пад Ляхавічамі. I тут царскі ваявода выступіў насустрач нашым войскам.
З вечара 27 чэрвеня дывізіі Сапегі (каля 6 тысяч) і Чарнецкага (4 тысячы) сталі ў баявыя шыхты. Цэнтр заняло войска Чарнецкага. На крылах пазіцыі размясціліся сапегаўцы: на правым - жаўнеры пад камандай Вайніловіча, на левым - на чале з Палубінскім. Маскоўскі ж ваявода ў цэнтры свайго войска паставіў пяхотнікаў і вершнікаў-райтараў, на левым крыле - конніцу князя Шчарбатага, а вершнікаў правага крыла ўзначаліў сам.
А 8 гадзіне раніцы наступнага дня Хаванскі, які меў войска больш як 20 тысяч чалавек, распачаў бітву.
Першай пайшла ў атаку конніца той беларускай шляхты, якая ваявала на баку маскоўскага цара.
У часе пераправы цераз балоцістую рэчку Палонку яна трапіла пад моцны агонь рушніц, а затым была разбітая контратакай ваяроў Чарнецкага. Сам правадыр шляхты трапіў у палон. На дапамогу маскоўцы паслалі 6 тысяч пяхотнікаў. Ды на пераправе цераз тую ж рэчку яны былі заатакаваныя беларускімі і польскімі гусарамі. Вершнікі ў вадзе і на прыбярэжжы секлі ратнікаў Хаванскага. Пад агнём маскоўскай артылерыі пайшло ў наступ левае крыло беларускага войска. Грузнучы ў балоце, коштам вялікіх стратаў гусары Палубінскага прарваліся на сухазем'е. Вымкнуліся наперад таксама войскі цэнтра і правага крыла.
Хаванскі кінуў на дапамогу ратнікам рэшту сваіх сілаў - найлепшыя баярскія палкі і нямецкіх рэйтараў. Пакінуўшы ўжо за спіной нялёгкую пераправу, нашы войскі мелі толькі выбар: перамагчы або памерці. Жаўнерам трэба было вытрымаць і пераламаць ход змагання. I яны выстаялі.
Вось ужо маскоўскі ваявода паранены шабляй у галаву. Харугвы Вайніловіча зайшлі збоку і імкліва ўдарылі ў фланг, потым зайшлі з тылу. Пры атацы яны натрапілі на маскоўскую пяхоту з артылерыяй, што замацавалася ў фальварку. Удзельнік бітвы пад Палонкай пазней успамінаў гэты момант: «Позна было агонь даваць, калі ляцеў град куль. Палеглі забітымі шмат жаўнераў, шмат атрымалі раненні. Але яшчэ з большым імпэтам пайшлі мы на іх, бо ўбачылі, што ледзь не ўсе загінем, калі спіны пакажам (гэта значыць, калі кінуцца ўцякаць). I безвач лезлі ў агонь, ды так з імі змяшаліся». Выбітых з такой цяжкасцю з фальварка маскоўскіх пяхотнікаў высекла ў чыстым полі конніца.
«Цяжка было раз'юшаным жаўнерам звязаць рукі і выбілі яны тры тысячы да аднаго», - быццам апраўдваючыся, пісаў потым Павел Сапега.
Трапіў у палон Шчарбаты, загінуў другі маскоўскі ваявода - Змееў.
З дзвюма шабельнымі ранамі галавы сам Хаванскі панічна пабег пад Ляхавічы. Ён хацеў прыхапіць рэшту ацалелага войска і пад яго аслонай уратавацца. Наступнай ночы ён быў ужо ў Менску. Адтуль памкнуў далей на ўсход. Дыханне перавёў толькі ў Смаленску.
У кінутым лагеры пад Ляхавічамі пераможцам дасталіся вялізныя трафеі. Асабліва радаваўся Павел Сапега шматлікай артылерыі, запасам пораху. Было тут таксама багата мукі і больш як сем тысяч нарабаваных у сялян кароў.
Паводле сведчання Шчарбатага,
пад Палонкай загінула 16 тысяч маскоўцаў.
Ад Палонкі пачалося выгнанне захопнікаў з нашай зямлі. У тылах з новай сілай разгарнулася народная партызанская барацьба. Неўзабаве войскі Сапегі і Чарнецкага былі ўжо пад Барысавам. Некаторыя загоны падышлі ажно да Смаленска. Яшчэ некалькі гадоў працягваліся паходы і бітвы. Пошугі ваеннай актыўнасці чаргаваліся з мірнымі перамовамі.
I нарэшце на самым пачатку 1667 года ў вёсцы Андросаве пад Смаленскам паміж Рэччу Паспалітай і Маскоўскай дзяржавай было падпісанае замірэнне. ВКЛ выстаяла.
Паводле: Міхась Чарняўскі, кніга «Дзесяць бітваў»
Вайна з «невядомымі»
Баранавіцкая грамадскасць робіць шмат, каб людзі ведалі пра месца славутай бітвы. 2 лістапада 1994 года на ўзгорку ля вёскі Палонка адбылося ўрачыстае адкрыццё памятнага знака. Пры вялікай колькасці мясцовых людзей і гараджан праваслаўны і каталіцкі святары асвяцілі гэты знак.
Баючыся гневу цэнтральных уладаў, мясцовае раённае кіраўніцтва падняло лямант. Маўляў, што робіце? Прыведзяце да таго, што Расея адмовіцца пастаўляць Беларусі нафту і газ. Мясцовыя ўлады папсавалі нервы галоўнаму ініцыятару гэтай падзеі Міхасю Бернату, але не адважыліся адразу зруйнаваць помнік, асвечаны царквою і касцёлам. Гэта зрабілі пазней «невядомыя».
На месцы зруйнаванага вандаламі памятнага знака, у 2000 годзе сябры Баранавіцкай Рады ТБМ аднавілі драўляную шыльду ў гонар Палонкаўскай бітвы. Аднак і гэты знак зноў быў знішчаны «невядомымі» праз два месяцы. Цяпер, на месцы слаўнай перамогі 1660 года пустэча, зелле і смецце. І толькі душы нашых гераічных продкаў крыляюць на гэтым гістарычным полі, чакаючы ад нас чалавечай пашаны.
У царскі і савецкі час катэгарычна забаранялася гаварыць і пісаць пра перамогі над маскоўскім царом. Сёння, дзякуй Богу, наша дзяржава пазбаўляецца плебейства і комплексаў «малодшага брата» не толькі ў сацыяльна-эканамічнай, палітычнай сферах, але і ў адзнаках сваіх гістарычных падзей.
Віктар Сырыца, старшыня Баранавіцкай Рады ТБМ
Коментарі: 0 Переглядів: 583 Мітки: палонка, баранавічы, маскоўская акупацыя, московська окупація Група: Загальні
Аўтамабілі: Польшча перагнала Расію 13:19, 19 мая 2010
У 2009 годзе ўпершыню ў гісторыі польскія заводы выпусцілі больш аўтамабіляў, чым расійскія.
Ад эканамічнага крызісу асабліва моцна пацярпела аўтамабільная прамысловасць. У 2009 годзе ў свеце быў выраблены 61 000 000 легкавых і грузавых аўтамабіляў - амаль на 10 млн адзінак (13,5%) менш, чым за год да гэтага.
Польскія заводы здолелі выйсці з крызісу без значных стратаў. У 2009 годзе яны выпусцілі 879 000 аўтамабіляў - усяго на 7 працэнтаў менш, чым на год раней, і Польшча перайшла з 20-га 15-е месца ў спісе найбуйнейшых аўтамабільных вытворцаў у свеце.
Коментарі: 0 Переглядів: 63 Група: Загальні
Олександр Палій, для УП _ Середа, 12 травня 2010, 17:16 Фото Дмитра Ларіна
На відзначенні Дня Перемоги Віктор Янукович заявив, що без перемоги у Великій Вітчизняній війні не було б України. Між тим, повноцінний український погляд на історію війни має би ставити питання по-іншому: а чи можливою була перемога антигітлерівської коаліції без українського народу?
Лише факти. Близько 7 мільйонів українців воювали на фронтах, з яких близько 3 мільйонів загинуло, а значна частина стали інвалідами. Слід нагадати, що в Другій світовій були моменти, коли долю перемоги вирішували лічені полки.
Серед вищого військового керівництва СРСР були десятки вихідців з України (Єрьоменко, Тимошенко, Малиновський, Черняхівський, Рибалко, Москаленко та інші). За час війни 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, у тому числі, й двоюрідний брат мого діда. 32 українця стали двічі Героями Радянського Союзу.
Унаслідок Другої світової війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців України, тобто близько п'ятої частини усього населення. Близько половини українських втрат у війні становило цивільне населення. Загалом майже 2,4 мільйони мешканців України були вивезені на примусові роботи до таборів праці в Німеччині.
На території України окупаційна влада створила близько 230 таборів для військовополонених, у яких за час війни загинуло понад мільйон радянських військовополонених.
Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща. Україна, яка не мала жодного відношення до початку війни, зазнала втрат більше, ніж ці країни.
Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах дорівнювала більше 40%.
Нині, коли члени правлячої коаліції встановлюють в Україні пам'ятники найбільш масовому убивці в історії людства Йосипу Сталіну, варто згадати просту річ. Справжніми "ковалями перемоги" були народи Радянського Союзу та країн союзників, в тому числі, й український. Саме вони здійснили подвиг. А радянська влада виявилася банкрутом.
Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію України від німецької окупації. Це коштувало Україні мільйонів людських жертв. І це при тому, що кількісна перевага в озброєннях і населенні, а також стратегічна перевага - конфлікти Німеччини з Британською імперією, США, у Північній Африці, Югославії тощо та наявність в СРСР практично необмеженого тилу - були на боці СРСР.
Лише загальновідомі факти, які дають повнішу, не лубочну картину війни.
19 серпня 1939 року Сталін на Політбюро ЦК ВКП(б) заявив, що в мирний час успішний комуністичний рух у Європі неможливий, а диктатура партії може виникнути тільки в результаті великої війни.
23 серпня 1939 року німецький і радянський міністри закордонних справ Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянську угоду про ненапад і додатковий секретний протокол до нього, відомий як "Пакт Молотова-Ріббентропа".
Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію й Естонію), а східні території Польщі по лінії Нарва - Вісла - Сян, тобто Західна Україна і Західна Білорусь, на прохання Москви, мали відійти до Радянського Союзу.
Решта територій у Східній Європі відходили під вплив фашистської Німеччини. Після церемонії підписання пакту Сталін виголосив тост за фюрера німецького Рейху. Договір про ненапад був ратифікований 31 серпня 1939 року одночасно Верховною Радою СРСР і Рейхстагом Німеччини.
По суті, це був розподіл Європи між двома тоталітарними режимами, який зробив можливою Другу світову війну та низку супутніх агресій з боку СРСР і Німеччини проти інших країн.
Ще не висохли чорнила на документах про ратифікацію, як наступного дня Німеччина напала на Польщу. 17 вересня, порушивши радянсько-польський договір від 1939 про ненапад, радянська армія вдерлася на територію Польщі. Того ж дня у Бресті-Литовському (нині місто Брест у Білорусі) на честь успішної перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецько-фашистських військ.
26 листопада 1939 року радянське командування інсценувало напад Фінляндії на СРСР, а 30 листопада 1939, без оголошення війни, на виконання пакту Молотова-Ріббентропа СРСР напав на Фінляндію. Проте запеклий опір фінів, їхній масовий героїзм в обороні своєї країни змусили радянське керівництво припинити наступ.
У передчутті великої війни в Європі Москва змушена була змиритися з незалежністю Фінляндії. У червні 1940, діючи за радянсько-фашистською угодою, війська СРСР вдерлися в Латвію, Литву й Естонію.
Спочатку ці країни були змушені дозволити базування радянських військових баз на своїй території, а згодом радянська окупаційна влада надіслала їм підкріплення й оголосила про "приєднання" Балтійських держав до СРСР.
Проте 22 червня 1941 Німеччина без оголошення війни напала на СРСР.
Перед відступом радянських військ з України каральні радянські загони проводили масові розстріли ув'язнених. Зокрема, у Києві були майже поголовно розстріляні усі в'язні. Разом з іншими в'язнями в катівні НКВС було вбито видатного українського співака Михайла Донця. Тоді ж у 1941 НКВС заарештував видатного філолога й історика-сходознавця світового рівня Агатангела Кримського, який невдовзі загинув у в'язниці.
30 червня 1941 ОУН (бандерівців) проголосила Акт відновлення Української Самостійної Держави. Проте німецьке командування після відмови українських націоналістів скасувати Акт заарештувало ініціаторів оголошення незалежності та частково розстріляло, частково ув'язнило у концтаборах.
Визволення України від німецьких військ відбувалося паралельно з мобілізаційними заходами серед чоловічого населення України, яке було, по суті, його спланованим винищенням.
З усього СРСР лише на території України були створені "польові військкомати", які проводили терміновий набір призовників і відправлення їх на фронт. Їх першими посилали в наступ, майже беззбройними, попереду випробуваних у боях частин.
Мобілізованим навіть не давали військової форми. Через цивільний одяг їх називали "чорносвитниками". Режим свідомо позбувався покоління українців, яке формувалося без радянської влади. У результаті цих подій в Україні залишилося дуже мало чоловіків 1924-1927 років народження.
Навіть після Голодомору та втрат України у Другій світовій війні керівництво СРСР продовжувало відчувати загрозу, що виходила від України.
Радянські владні кола вирішили виселити всіх українців з України. Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.
Виконання цього наказу було зупинено невдовзі після початку виселення.
У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з'їзді КПРС у 1956 році зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов: "Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив".
Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті у 1945 році Сталін скаржився на "ненадійне" становище в Україні та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.
Водночас більше мільйона українців таки було депортовано з України протягом 1944-1949 років. Зазвичай від чверті до половини депортованих гинули під час проведення депортації.
Попри все це, в значній частині своїх дій Радянська армія справді героїчно боролася за Україну. Це мало місце тоді, коли вона протистояла фашизму, який намагався знищити цілі народи.
Ці зусилля народів СРСР - справді колосальні. Так само правдою є те, що саме Радянський Союз вніс найбільший внесок у розгром фашистської Німеччини. Навіть при визнанні факту, що основний удар німецьких ВПС і ВМС винесли інші союзники.
Здавалося, ці прості факти, що визнаються абсолютною більшістю населення, давали змогу владі справді об'єднати суспільство у щирому й не меншовартісному відзначенні свята.
Замість цього країна отримала змавпований у Росії парад (аж до ідей з розгону хмар), нещасні обличчями ветеранів, чимало з яких не мали ні бажання, ні сил пробитися до місця святкування.
"Банкет під час чуми" відбувся в умовах, коли на озброєння армії з загального фонду бюджету виділено ... аж 7 мільйонів гривень, а разом із загального і спеціального фонду бюджету - удвічі менше, ніж навіть минулого кризового року.
Армія за новим бюджетом, прийнятим регіоналами, фінансується на рівні 0,8-0,9% ВВП, що в усьому світі визнається за межею обвальної деградації і розпаду Збройних Сил. І все це - після заяв президента на РНБО про те, що "уже сьогодні необхідно визначити першочергові заходи із зупинки стану боєздатності української армії, збереження її кадрового потенціалу, забезпечення належного виконання Збройними Силами задач оборони держави".
При цьому влада поводилася так, нібито це Партія регіонів виграла Другу Світову війну, активно використовуючи партійні кольори у символіці святкувань.
Серед "інтелектуального продукту" влади - свідома провокація поглиблення розколу України на ставленні до національно-визвольного руху за участі відомого українофоба російського депутата Костянтина Затуліна, що вилилося у відкриття за участі центральної і місцевої влади "пам'ятника жертвам ОУН-УПА" на Луганщині(!).
Схоже, Партія регіонів готова була б поставити пам'ятник жертвам бірмано-тайського конфлікту, якби придумала, до чого там українські повстанці. Між тим у Донецьку на Рутченковому полі в 1941 році відбулася інша подія.
Радянські карателі перед лицем наступаючих німецьких військ розстріляли цілий шпиталь радянських поранених солдатів, а також дітей з Фабрично-заводського училища, до учнів якого набирали сиріт, батьки яких загинули за Голодомору та репресій. Може час поставити пристойний пам'ятник жертвам цієї, реальної історії?
Серед інших інтелектуальних потуг влади - "свіжа" ідея Дмитра Табачника перейменувати Другу Світову війну. Цю бородату маніпуляцію використовував ще СРСР з метою приховати, що ж насправді відбувалося у першій третині війни.
Найбільш безпосередньо на ці речі відреагував Тарас Чорновіл: "Коли я зараз слухаю, коли пробують прирівняти сталінський терор, який дійсно співрозмірний з гітлерівським, порівняти з тоталітаризмом однієї з радикальних організацій пригнобленої нації, то мені здається, що це є поза гранями будь-якого цинізму.
Я не хочу, щоб замість ветеранів виступали і говорили ті люди, які, на мій погляд, тим фронтовикам стріляли в спину. Я маю на увазі НКВС. Я не хочу, щоб виступали ідейні нащадки тих, хто виходили разом з нацистською Німеччиною, їхніми військами у Бресті, у Львові на спільний парад перемоги".
Символом атмосфери нинішнього параду став проїзд президентського автомобіля "Мерседес" виробництва Німеччини.
У відомій пісні День Перемоги назвали святом зі сльозами на очах, маючи на увазі пам'ять про загиблих.
Нині замість щирого вшанування влада підсунула фальшивий лубок.
Навіщо? Відповідь проста. Вона не може діяти інакше. Вона примітивна в своєму намаганні "примазатися" до великого, знайти будь-який грунт, щоб легітимізувати свої дії, корисливість яких не секрет навіть для їхніх виборців.
Шамани первісних суспільств знають, що інтелектуальну й духовну пустку найлегше заповнювати ритуалами, навіть коли не усвідомлювати ані їхньої мети, ані пафосу.
Тому нині крупиці розповідей ще живих свідків і справжніх героїв війни, які збираються в тому числі на УП, набагато вартісніші, ніж усі паради й видання "історії Табачника".
Олександр Палій, історик, політолог, кандидат політичних наук, для УП
© 2000-2010 "Українська правда"
Коментарі: 0 Переглядів: 45 Мітки: парад переможців Група: Загальні
Чым была для Беларусі тая перамога?
У самай крывавай вайне ХХ стагоддзя Беларусь згубіла 1,6 млн жыхароў. Тэрытарыяльныя набыткі азмрочыла страта Вільні й Беластоку. Аднак самае галоўнае - беларусы захаваліся як нацыя. У выпадку перамогі нацыстаў нас фізічна вынішчылі б. http://nn.by/photos/s-05-10/partyzanski-parad08051...
Коментарі: 0 Переглядів: 60 Група: Загальні
Коментарі: 0 Переглядів: 59 Група: Загальні
23 февраля 2010 Новость дняАнастасия Зеленкова, Салідарнасць 23 февраля в Беларуси отмечают День защитников Отечества - праздник, который к воинской славе белорусов имеет достаточно отдаленное отношение. "Салідарнасць" предлагает вниманию читателей собственный топ-10 сражений, в которых наши соотечественники действительно проявили себя как настоящие защитники своей родины. С 1922 года в Советском Союзе 23 февраля официально отмечали как "день рождения Красной Армии". По официальной версии, именно в этот день в 1918 году отряды Красной гвардии одержали свои первые победы под Псковом и Нарвой над регулярными войсками кайзеровской Германии. Позднее праздник был переименован в День Советской Армии и Военно-морского флота, а после распада Союза эта дата стала считаться Днем защитников Отечества.
Понятно, что 23 февраля для Беларуси - это лишь наследие советского прошлого и имеет к белорусской воинской славе опосредованное отношение. Отметим также забавное совпадение: именно 23 февраля 1944 года на оккупированной территории нашей страны была создана Белорусская краевая оборона - военизированные формирования, призванные как раз бороться с этой самой Советской армией. Учитывая это обстоятельство, дань белорусов советскому празднику выглядит несколько двусмысленно.
Между тем ни в коем случае не хотелось бы умалять воинскую доблесть наших предков, тем более что белорусам есть чем гордиться.
1. Битва на Синих водах (осень 1362 года)
Переоценить значение этой битвы, в которой войска Великого княжества Литовского под командованием князя Ольгерда разгромили объединенное войско трех татарских князей, довольно сложно. Именно эта победа положила начало освобождению Восточной Европы от ордынского владычества еще задолго до Куликовской битвы. Благодаря грамотной тактике наши войска без видимых потерь смогли разбить непобедимую доселе татарскую конницу у реки Синие Воды - левого притока Южного Буга, которая позднее стала называться Синюхой.
"Историческое значение этой битвы трудно переоценить, - пишет альманах "Деды". - Ордынцы впервые потерпели столь сокрушительное поражение. Земли в междуречье Дона и Днепра вышли из их подчинения. Киев татары оставили без боя..."
Битва на Синих водах стала куда более славной и значимой, чем случившееся много лет спустя сражение на Куликовом поле, которое многие историки вообще считают "чисто ордынской разборкой".
Как отмечают "Деды", через два года после Куликовской битвы хан Тохтамыш сжег Москву и привел отношения Золотой Орды с Московским государством в прежнее состояние. Только спустя 98 лет, после знаменитого "стояния на Угре" в 1480 году, Московия добилась фактической независимости.
2. Грюнвальдская битва (15 июля 1410 года)
Победа в Грюнвальдской битве - одна из самых славных страниц в белорусской военной истории. 15 июля 1410 года объединенные силы Королевства польского и Великого княжества Литовского под командованием князя Витовта разгромили силы Тевтонского ордена, тем самым положив конец более чем двухсотлетней войне.
Именно вклад наших предков оказался решающим в Грюнвальдской (или, как ее еще называют, Танненбергской) битве. Благодаря тактике ложного отступления кавалерия ВКЛ смогла заманить противника в ловушку, где он полностью был разбит. Около трети тевтонской армии полегло на поле боя, было убито практически все руководство Ордена, значительное число рыцарей попало в плен.
Огромное влияние Грюнвальдская битва оказала и на формирование белорусской нации. Историки пишут, что на битву шли полочане, витебчане, гродненцы, могилевчане, а с битвы - белорусы. По данным в войске ВКЛ было 28 полков с ныне белорусских земель, 4 с литовских и 8 украинских полков. 35 из 40 хоругвей шли под знаменем "Пагоня".
Рыцари-крестоносцы в этом сражении не только получили отпор - их военная мощь была подорвана на многие годы. Тевтонцы фактически вынуждены были перейти к пассивной обороне, и через 56 лет Орден прекратил свое существование.
3. Битва под Оршей (8 сентября 1514 года)
Победа в этом сражении является самой крупной в белорусской ратной истории. 8 сентября 1514 года 30-тысячная армия ВКЛ под началом гетмана Константина Острожского разгромила втрое большее по численности войско Московского княжества. Даже в одном из российских (!) исторических справочников Оршанская битва отнесена к ста наиболее великим сражениям европейской истории.
Битва под Оршей решила судьбу независимости Великого княжества Литовского и на многие десятилетия остановила российскую экспансию на наши земли. Важность для нас этого сражения еще и в том, что прочие крупные победы белорусы, как правило, одерживали при поддержке армий других государств, а успех 1514 года - целиком и полностью на счету наших предков. Кроме того, благодаря изображению этой битвы неизвестным художником, сделанному несколькими годами позже, мы смогли узнать о бело-красно-белых цветах флага конницы Великого княжества.
4. Битва при Чашниках (26 января 1564 год)
Еще одна битва, которая сорвала планы московской Руси в посягательстве на независимость нашего государства. По удивительному стечению обстоятельств произошло это тоже недалеко от Орши, близ города Чашники (Витебская область). 26 января 1564 года 6-тысячное войско ВКЛ под командованием воеводы Николая Радзивила разбило 18-тысячную рать Московского государства, тем самым сорвал замысел Ивана Грозного совершить поход на Литовские земли, который он планировал "под шумок" Ливонской войны.
Битва продолжалась несколько часов, и закончилась полным разгромом русской армии. Командующий царским войском Петр Шуйский был убит, обоз с орудием и вооружением, которые везли для новобранцев Смоленска, оказались в руках воинов ВКЛ. Кампания 1564 года была сорвана.
5. Битва при Клушине (4 июля 1610 года)
Доставить неудобство своим восточным соседям белорусы смогли и в 1610 году около деревни Клушино (Смоленская область). Причем победа в этом сражении армии Речи Посполитой привела к тому, что Московская держава на некоторое время вообще лишилась государственности.
После сражения остатки русской армии разбежались, и она фактически перестала существовать. А ведь еще накануне битвы московские войска под командованием брата царя Дмитрия Шуйского, Андрея Галицына, Данилы Межецкого и Якоба Делагарди праздновали свою победу, даже не сомневаясь, что армия в 35 тысяч человек быстро расправится с 6800 "поляками" (естественно, в войско Речи Посполитой входили и белорусы). Ночь провели в попойке, причем Делагарди обещал одарить пленного гетмана Жолкевского, который командовал войском противника, собольей шубой в память о том, что сам Жолкевский, взяв ранее в плен Делагарди, подарил ему рысью.
Удар застал собутыльников врасплох. Да и наемники из числа шведов, французов и англичан, которым задержали жалование, не оказали должного рвения в бою и взбунтовались. Русские бежали, а чтобы хоть как-то задержать поляков, Шуйский велел разбросать по лагерю меха и драгоценности, включая награбленное из ризницы Троице-Сергиевой лавры.
Поражение русских в этой битве привело к тому, что в Москве был свергнут Василий Шуйский и образована Семибоярщина, которая, в страхе перед Лжедмитрием II присягнула королевичу Владиславу и впустила в Москву Жолкевского. Так, пусть и не надолго, Москва оказалась под властью Речи Посполитой.
6. Битва под Полонкой (27 июля 1660 года)
Еще одно славное сражение, в котором белорусские войска разгромили московскую дружину - что поделаешь: именно Россия была основным противником в многовековой истории нашего государства. В июне 1660 года объединенная белорусско-литовская и польская армия под руководством гетманов Яна Павла Сапеги и Стефана Чарнецкого около небольшой деревушки Полонка добыла великую победу над втрое большей армией московского воеводы Ивана Хованского в войне России и Речи Посполитой 1654 - 1667 гг.
Блестяще спланированный упреждающий удар польско-литовских войск сорвал план наступления на Варшаву. Поражение московских войск повлекло за собой окончательное отпадение западной половины Великого княжества Литовского от царской власти и на какое-то время изменило соотношение сил.
Примечательно, что сегодня место разгрома русских войск активно используется для белорусско-российских военных маневров. Деревушка Полонка расположена всего в шести километрах от Обуз-Лесновского общевойскового полигона, который в последние годы частенько применяется для совместных оперативно-стратегических учений Беларуси и России.
7. Восстание в Вильне (22-23 апреля 1794 года)
Очередным раундом борьбы против российских оккупантов стало восстание под руководством Тадеуша Костюшки. Как известно, в 1794 г. Екатерина II, дабы окончательно ликвидировать государственность Польши и Великого княжества Литовского ввела оккупационные войска, руководимые Александром Суворовым.
Против оккупантов восстал белорусский и польский народ. В ночь с 22 на 23 апреля повстанцы под предводительством белоруса Якуба Ясинского освободили Вильню. Обезоружив русский гарнизон, они взяли в плен 1012 человек. 23 апреля на рыночной площади был провозглашен "Акт восстания Литовского народа". С этого дня вооруженная борьба распространилась по всей Литве и Западной Беларуси, собрав под свои знамена несколько десятков тысяч белорусов.
Увы, как мы помним из истории, восстание Костюшки было жестоко подавлено войсками Суворова, оставившего после себя на нашей земле лишь виселицы да память о зверствах, учиненных над мирным населением его солдатами и казаками, которые ради устрашения носили на своих пиках и штыках трупы мертвых младенцев.
Восстание 1794 года сыграло и значительную международную роль: оттянув на себя силы Пруссии, оно способствовало успехам французской революционной армии и подготовило выход Пруссии из состава первой коалиции. А также послужило примером для будущих освободительных сражений за независимость.
8. Сражение под Миловидами (21 мая 1863 год)
Одно из славных сражений в рамках восстания под руководством Кастуся Калиновского (1863-1864). 21 мая 1863 года около местечка Миловиды Слонимского уезда несколько отрядов белорусов численностью в 800 человек смогло противостоять 5 ротам хорошо обученных русских солдат с 4 орудиями. Карателям так и не удалось взять лагерь повстанцев, и с большими потерями они вынуждены были отойти.
Восстание 1863 года стало одним из немногочисленных в истории XIX века примеров, когда горстка вооруженных людей, защищая независимость своей земли, восстала против громадной империи. Царизм утопил восстание в крови, но наперекор этому в народе крепло чувство национального достоинства. Тогда же с целью успокоения крестьян был издан ряд указов, согласно которым в Беларуси и Литве отменялось временнообязанное состояние крестьян, предусматривалось немедленное возвращение крестьянских отрезков и уменьшение выкупных платежей на 20%.
9. Слуцкое восстание (27 ноября 1920)
Как День героев некоторые белорусы отмечают дату 27 ноября. Именно в этот день в 1920 году в районе города Слуцка начались бои между белорусскими вооружёнными формированиями и советскими войсками.
Целью восстания была объявлена защита независимости Беларуси.
Имея большую поддержку местного населения и помощь со стороны приверженцев белорусской независимости, Слуцкая бригада, известная как "Слуцкі збройны чын", провела несколько успешных атак близ города Копыль, деревень Тимковичи и Вызна, выбив оттуда советские войска. Призыву Слуцкой рады переходить на её сторону последовала и часть солдат Красной Армии из числа крестьян, которые не поддерживали политику коммунистов. Развернулось активное антибольшевистское сопротивление.
Слуцкое восстание является эпизодом истории Белорусской Народной Республики и борьбы белорусов за свою независимость. За неделимую Беларусь, провозглашение республики и независимость от Польши и России наши предки шли под флагом с Погоней и девизом "Тым, што пайшлі паміраць, каб жыла Бацькаўшчына". Увы, силы были не равны...
10. Минская операция (3 июля 1944 год)
Освобождение Минска от немецко-фашистских войск также по праву может считаться одной из значимых побед в нашей истории. Эта операция стала предвестником будущей победы над фашизмом в Восточной Европе.
Как известно, Минская операция была осуществлена силами 1-го, 2-го и 3-го Белорусских фронтов при содействии 1-го Прибалтийского фронта и являлась частью Белорусской операции (известной как операция "Багратион"), которую считают "одной из крупнейших за всю историю человечества".
Пленные солдаты вермахта на улицах Минска, июль 1944 года.
Благодаря слаженным действиям армий к исходу 3 июля Минск был освобожден. Ликвидирована значительная группировка сил противника, чем был нанесен сильный урон немецким дивизиям на Восточном фронте. За умелые и героические действия в ходе минской операции 1944 года, 52 соединения и части были удостоены почетного наименования "Минские". Конечно, приписывать эту победу исключительно белорусам будет неправильно: в рамках Минской операции плечом к плечу на нашей земле сражались представители самых разных национальностей. Однако в том, что наши соотечественники проявили в этих боях мужество и героизм, сомневаться не приходится.
Это далеко не полный перечень славных побед белорусского оружия. Однако и без всеобъемлющего списка ясно: есть в нашей истории куда более великие даты для обозначения воинской славы наших предков, нежели 23 февраля.
Коментарі: 0 Переглядів: 108 Група: Загальні
29 лістапада ў Каталіцкім Касцёле распачынаецца Адвэнт. У Адвэнт увесь Касцёл, якім з'яўляецца Народ Божы, радасна, у малітве і засяроджанні чакае прыходу Збаўцы. У гэты час не адбываюцца гучныя забавы. Вернікі таксама заахвочваюцца да ўстрымання ад дрэнных звычак і, безумоўна, да працы над сабою. Практыкуецца ўзяцце пастановаў на гэты час. Характар адрачэнняў кожны вызначае для сябе асабіста або па парадзе святара. Усё гэта робіцца дзеля навяртання і лепшага перажывання радаснай весткі - Божага Нараджэння.
Коментарі: 0 Переглядів: 87 Група: Загальні
Коментарі: 0 Переглядів: 74 Мітки: тралейбус Група: Загальні
Українсько-польське примирення: міфи і реальність....навіть поверховий погляд на сучасні взаємини між українцями і поляками, у контексті історичного примирення, вказують якщо не на протилежні висновки, то, принаймні, свідчать про наявність серйозних проблем...23.10.2009 16:00 ___ Богдан Червак, для УП
Коментарі: 0 Переглядів: 72 Мітки: українсько-польське примирення Група: Загальні
Крэсы нашы цяжкія
Піша Франц Чарнышэвіч.
Некаторыя фобіі ўласцівыя толькі пэўным групам насельніцтва, іншыя пранізваюць усё грамадства. Адзін з нашых агульнанацыянальных прывідаў - «польскае пытанне». На паланафобію хварэюць не толькі масквацэнтрычныя славянафілы, але і пэўная частка незалежнага грамадства. Змаганне за еўрапейскую Беларусь дзіўным чынам не замінае ім час ад часу нагадваць паплечнікам пра «польскую інтрыгу».далей тут http://www.nn.by/index.php?c=ar&i=30831
Коментарі: 0 Переглядів: 71 Мітки: kresy wshodnie Група: Загальні
